Ціна держави

Реальність умовних зобов’язань

Що вам відомо про умовні зобов’язання? Невелика підказка: це зобов’язання бюджету, які виникають не заплановано, але зумовлюють реальні фінансові наслідки.

До грудня 2016 року найбільш зрозумілим видом умовних зобов’язань для українців були державні гарантії. Ніби платник податків у борг не брав, але за чужий борг поручився і потім його ж виплачує. Тепер, очевидно, яскравим прикладом умовних зобов’язань будуть видатки на докапіталізацію націоналізованого Приватбанку. Ще 17 грудня ніхто нічого не підозрював, а вже наступного дня кожен з нас став винним додаткові 6.6 тис. грн, а загальний громадський борг зріс на 4.3% ВВП.

Чому ми звернули увагу на умовні зобов’язання? З тої простої причини, що в один момент такі зобов’язання стають дуже реальними та зазвичай дуже дорогими для платників податків. А ще тому, що механізми обчислення та моніторингу умовних зобов’язань в Україні відсутні. Принаймні так сказано у звіті «Система державних видатків та фінансової звітності (ДВФЗ) в Україні: Експертний звіт 2015».[1]

У світі відомо багато прикладів, коли саме умовні зобов’язання ставали причиною фіскальних проблем. Так було в Індонезії в 1997–2001 роках, коли програма підтримки банків збільшила державний борг на 56.8% ВВП попри невеликі обсяги дефіциту і незначний розмір державного боргу в минулому. Так було в Боснії та Герцеговині 2007 року, коли виплати за військовими вимогами і депозитами в іноземній валюті збільшили видатки на 15.3% ВВП. Через дефолт місцевих органів влади зобов’язання за державним боргом Бразилії зросли на 12% ВВП.

Зобов’язання погасити відповідні збитки можна встановлювати законодавством. Однак зобов’язання також можуть з’являтися через загальні уявлення населення про роль держави. Так, наприклад, у законодавстві Туреччини не було згадки про відшкодування збитків від землетрусу. Попри те уряд спрямував більше 6% ВВП на подолання наслідків стихійного лиха 1999 року. Такі неявні зобов’язання відстежувати та контролювати вкрай важко.

Недавнє дослідження МВФ щодо 80 розвинених країн і країн з перехідною економікою за 1990–2014 роки вказує на те, що умовні зобов’язання у міжнародній практиці не рідкість, а їхні масштаби дуже суттєві. Найбільше навантаження на бюджет пов’язане з умовними зобов’язаннями у фінансовому секторі – тут масштаби можуть перевищувати 50% ВВП. За законом «бутерброда», ці зобов’язання зазвичай з’являються під час чергової кризи. [2]

В Україні поки що про умовні зобов’язання ще ніхто не задумувався. Принаймні нам про це не відомо. Однак це питання потрібно порушувати. Усвідомлення масштабу умовних зобов’язань може деякі гарячі голови лікувати від популізму. Хочеться на це сподіватися.

Міжнародний досвід: джерела та масштаби умовних зобов’язань за 1990–2014 рр. Джерело: МВФ

Примітки:

[1] Оцінювання ДВФЗ проводиться спільно з групою партнерів – USAID, ЄС, урядом Німеччини через GIZ і Світовим банком. Ознайомитися можна тут: Link

[2] P. Honohan, D Klingebiel (2000) “Controlling the Fiscal Costs of Banking Crises,“ World Bank Policy Research Working Paper No. 2441 (Washington: World Bank)Link

[3] A.Ceborati (2008) “Contingent liabilities: Issues and Practice,” IMF Working Paper No 08/245 Link

[4] T. Daban (2011) “Strengthening Chile’s Rule-Based Fiscal Framework”, IMF working paper No 11/17 Link

[5] G Adler et al (2012) “Does Central Bank Capital Matter for Monetary Policy,” IMF working paper No 12/60 Link

IMF (2010) “Chile: Selected Issues Paper,” IMF Country Report No. 10/299 Link

IMF (2008) “Chile: Staff Report for the 2008 Article IV Consultation,” IMF Country Report No. 08/240 Link



Розсилка: